Рассвет без своїх мікросхем: головна слабкість російського аналога Starlink

Чому російська космічна програма залежить від імпортних компонентів

Розвиток національної системи супутникового зв'язку — амбітна мета будь-якої космічної держави. Проте для більшості країн цей шлях неминуче пов'язаний з імпортною залежністю на певних етапах. Російський проєкт «Рассвет», задуманий як альтернатива міжнародним супутниковим мережам, зіткнувся з найболючішою проблемою: неспроможністю розробити власну радіаційно стійку електронну компонентну базу. Це не тактична перешкода, а стратегічна вразливість, що загрожує успіху всієї ініціативи.

Обсяг імпортних закупівель проєкту Рассвет

Приватна компанія «Бюро 1440», яка координує розгортання системи вартістю близько 6,1 млрд доларів, активно здійснює закупівлі закордоном. Лише у 2025 році компанія витратила майже 68 млн доларів на імпортні товари, розраховуючись у доларах, юанях та євро. Це демонструє масштаб зовнішньої залежності проєкту.

Найбільш показові цифри пов'язані з китайськими постачальниками:

• частка імпорту з Китаю для деяких постачальників перевищувала 90%;
• працівники «Бюро 1440» здійснювали відрядження до КНР майже щомісяця;
• у таких командировках були залучені близько 90 фахівців компанії;
• маршрути відвідування — ключові центри китайського комерційного космосу й виробництва супутників.

Західні компоненти крізь китайське сито

Найцікавішим виявляється механізм, за допомогою якого західна технологія потрапляє до російського проєкту. Через китайських і турецьких постачальників компанія отримувала обладнання таких виробників як Rohde & Schwarz, TOPTICA, Keysight та інші. Це вимірювальне й тестове обладнання, необхідне для розробки супутників, наземних станцій, терміналів та антенних систем.

Платежі у євро самі по собі не доводять прямого постачання з Європейського Союзу, але разом із митними даними вони свідчать про збереження доступу до компонентів, пов'язаних із західними технологічними ланцюгами.

Зокрема, компанія Infostera отримала понад 2 млн євро авансу за спеціалізоване вимірювальне обладнання. Ці платежі розраховані у євро — валюті, яка вказує на складні фінансові операції й обхідні схеми для сплати постачальникам.

Критична вразливість: радіаційно стійка електроніка

Найбільш чутливим місцем будь-якого супутникового проєкту залишається радіаційно стійка електронна компонентна база. Космічне випромінювання руйнує звичайні мікросхеми, тому супутники потребують спеціалізованих пристроїв, розроблених для екстремальних умов.

У 2023 році керівник тодішнього «Роскосмосу» публічно назвав електронну компонентну базу «ахіллесовою п'ятою» російських космічних систем. Розпочались переговори з Китаєм щодо закупівель таких мікросхем. Рік потому російський Мінпромторг оголосив два тендери на розробку радіаційно стійких аналогів західної продукції.

Результат виявився розчаровуючим: жодна вітчизняна компанія не подала пропозиції. Аналітичні центри також не зафіксували прямих закупівель таких компонентів у ключових російських виробників. Це дозволяє припустити, що якщо російські компоненти й входять до складу «Рассвета», то потрапляють туди опосередковано — через китайських дилерів чи у складі готових модулів.

Приклад Materik LLC: схема отримання західних технологій

Показовим кейсом стала компанія Materik LLC, яка у 2025 році отримала від «Бюро 1440» близько 1,42 млн доларів. Майже вся сума була прив'язана до китайського юаня — явний показник залежності від китайської логістики.

Materik завозила маховики системи орієнтації SMA-D-6 виробництва Shanghai Modern Aerotech — китайської компанії з очевидними зв'язками з німецькою Vectronic Technology GmbH. Технічні характеристики цих виробів майже ідентичні німецькій моделі VRW-D-6, що вказує на локалізовану або адаптовану версію європейської розробки.

Таким чином, Materik слугує каналом, крізь який російський проєкт отримує доступ до компонентів космічного класу, включаючи технології західного походження, через китайське трансбордування. Це елегантна, але вкрай уразлива схема.

Коли будуть запущені всі супутники Рассвета

Перші 16 супутників системи вийшли на орбіту в березні 2026 року. За планами, до 2027 року угруповання має складатися з 292 апаратів, а до 2035 року — досягти 924 супутників. Однак поточна система функціонує лише фрагментарно, забезпечуючи зв'язок тільки під час проліту конкретного супутника над територією покриття.

Для повноцінної роботи на принципах вільного доступу, як це відбувається в Starlink, необхідно вивести на орбіту весь запланований резервуар апаратів. Тільки тоді система зможе забезпечити постійне покриття й надавати надійні послуги супутникового зв'язку.

Які ризики створює залежність від імпорту

Імпортна залежність компонентної бази несе низку конкретних ризиків:

1. Уразливість до технологічних санкцій — перепинання постачань критичних компонентів може зупинити весь проєкт;
2. Відсутність резервних каналів постачання — це робить систему залежною від одного-двох постачальників;
3. Довгі строки розробки альтернатив — навіть якщо розпочати розробку власних мікросхем, їх впровадження займе роки;
4. Технологічні проблеми — локальні российські рішення можуть мати нижчі показники надійності й характеристик;
5. Геополітичні ризики — кияйські посередники не гарантують постійного доступу до західних технологій.

Чому Росія не може розробити свою електроніку

Питання про локалізацію радіаційно стійких мікросхем виглядає риторичним. За десятиліття західних санкцій у космічній галузі Росія втратила доступ до критичних матеріалів, обладнання й експертизи. Ключові наукові центри замерзли, молоді фахівці емігрували, промислові вироби залишилися без сировини.

Невдача тендерів 2024 року на розробку радіаційно стійких аналогів свідчить про глибину проблеми. Жодна вітчизняна компанія не побачила можливостей для вирішення завдання у розумні терміни й з прийнятною якістю. Замість цього система спирається на обхідні схеми й китайські посередники.

Висновки та перспективи розвитку

Проєкт «Рассвет» демонструє класичну дилему країни, яка втратила технологічну незалежність: вона намагається розвивати амбітні космічні системи, спираючись на імпортні компоненти й обхідні схеми. Це можливо у короткостроковій перспективі, але створює непохитні вразливості для довгострокового розвитку.

Радіаційно стійка електроніка залишається ахіллесовою п'ятою російської космічної програми. Доки вітчизняна промисловість не розробить власні рішення та не знайде способів їх ефективного виробництва, система залишиться залежною від міжнародних постачальників — прямих або опосередкованих. А це означає, що кожен космічний запуск — це ставка на стабільність глобальної логістики й фінансових каналів, які можуть бути перепинені в будь-який момент.