Харківська операція: як перемогти без чисельної переваги

Харківська операція: чому класична арифметика не спрацювала

Вересень 2022-го став переломним місяцем для Сил оборони України. Харківська наступальна операція не просто вдалася – вона продемонструвала, що традиційні військові розрахунки можуть бути переписані новими реаліями. На ділянці прориву угруповання не мали класичної триразової-чотирьохразової переваги в силах, яку вимагають пострадянські військові доктрини. Проте за добу оборона була прорвана, а темп просування перевищив 20 кілометрів на добу. Це був результат, якого не можна було досягти звичайними засобами.

Питання закономірне: яка змінна випала з розрахунків стратегів? Відповідь простіша й складніша одночасно – це був не героїзм, а інформація.

Помилка, яка коштувала північному сусідові дорого: недооцінка противника

До вересня 2022-го в оцінках російського командування утвердилось переконання про Сили оборони України як про військову силу, виснажену літніми боями на Донбасі. На думку окупантів, українська армія була здатна щонайбільше на локальні контратаки й не могла готувати дві крупні операції одночасно. Саме на цій помилці була побудована геніальна українська комбінація:

• Публічно й голосно розпочиналась підготовка до операції на Херсонщині
• Туди спрямовувались російські резерви, включно з елітними десантними частинами
• Харківський напрямок розцінювався як другорядний і утримувався за залишковим принципом
• Розвідувальні дані про зосередження українських військ на Слобожанщині фіксувалися, але ігнорувались

Цей просахунок – це не просто брак інформації. Це нездатність повірити наявним даним, коли вони суперечать усталеній картині світу. Командування просто не захотіло поцінувати реальність.

Конструктивні недоліки оборони: система помилок складалася в систему

Проблеми російської сторони накладалися одна на одну, утворюючи каскадний колапс:

1. Слабка укомплектованість напрямку. Ділянка Балаклія – Ізюм утримувалась переважно Росгвардією та добровольчими формуваннями, які не були призначені для повноцінного загального військового бою.
2. Браком інженерної підготовки. За п'ять місяців окупації смуга не була оброблена як суцільна многоешелонована оборона.
3. Відсутність оперативних резервів. Всі мобільні сили були стягнені на південний напрямок на так звану операцію «Контрнаступ 2022».
4. Фрагментована система управління. На стику діяли структури різного підпорядкування, що зробило найвразливішим місцем оборони також і адміністративним слабким місцем.
5. Рвані комунікації. Постачання замикалось на Куп'янський залізничний вузол й переправи через Оскіл, які системно уражались з липня-серпня, тобто оперативна підготовка операції відбулася ще до її офіційного початку.
6. Адміністративні недоліки. Ізюмський виступ утримувався для наступу на Слов'янськ, але мав видовжені й слабко прикриті фланги – типова пастка для того, хто не може насичити позицію військами.

«Жорстка вертикаль, яка вимагає погоджень нагору, розсипається, коли обстановка змінюється швидше, ніж проходить доповідь»

Розвідка й таємність: дві сторони однієї медалі

Успіх операції базувався на асиметрії обізнаності. Українська розвідка мала детальну карту оборони противника:

• Склад угруповань і їхня щільність
• Пункти управління та складські бази
• Місця стику між формуваннями
• Результати радіоелектронної розвідки й дані від партнерів

Це була плідна робота Головного управління розвідки, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, агентурної мережі на окупованій території й місцевого руху опору.

Проте обернена сторона медалі – режим таємності – виявилась не менш критичною. Коло втаємничених мало обмежуватись, значна частина роботи велась поза цифровими каналами, підрозділи одержували завдання в останній момент. Для армії, що воює в прозорому інформаційному середовищі, це набагато складніше завдання, ніж сам наступ. Так виникла та самісінька змінна, якої не вистачало в традиційній арифметиці сил: один боксер бачив суперника наскрізь, другий не бачив, що той збирається бити.

Просочування замість штурму: революція в тактиці

Задум під керівництвом генерал-полковника Олександра Сирського свідомо відмовився від класичного штурму міст. Замість схеми «вогнева підготовка – прорив – введення другого ешелону» застосовано просочування невеликими мобільними групами:

• Легкі мобільні групи на найменшій техніці обходили опорні пункти
• Рухалися через стики в оборонах противника
• Виходили на комунікації в глибині
• Міста не штурмували, а ставили під оперативну загрозу оточення

Балаклія, Ізюм, Куп'янськ звільнені не силою вогню, а швидкістю. Ключовим ресурсом був не боєкомплект, а час. Це була вкрай ризикована форма дій: при підході резервів противника передові групи опинилися б відрізаними. Успіх залежав від того, чи встигне українська сторона пройти цикл «рішення – дія» швидше, ніж противник зрозуміє масштаб подій. Встигла.

Персоналії й організація: від командування до передових групок

Загальне керівництво й санкція операції надійшли від Верховного Головнокомандувача – Президента України, котрий усвідомив ризики й дав військовим можливість їх прийняти. Безпосереднім розробником й керівником був генерал-полковник Сирський.

Проте план став реальністю завдяки конкретним військовим формуванням: 14-та, 30-та, 92-га, 93-тя механізовані бригади, 25-та повітряно-десантна, 80-та й 95-та десантно-штурмові, 71-ша єгерська, 3-тя, 4-та й підрозділи 1-ї танкових бригад, частини Сил спеціальних операцій та Головного управління розвідки, підрозділ спеціального призначення «Кракен», бригади Національної гвардії й територіальна оборона Харківщини. Найглибші маршрути здійснила 95-та десантно-штурмова бригада, на Куп'янськ вийшла 92-га механізована.

Результати у числах і геометрії фронту

Операція видала вражаючі цифри:

Однак головний результат не в кілометрах, а в геометрії фронту: ліквідовано ізюмський плацдарм, відсунуто лінію зіткнення на схід, відновлено контроль над Куп'янським вузлом і рубежем Осколу. Утворена стратегічна глибина стала тією ресурсною подушкою, яка дозволила утримувати оборону Слобожанщини у наступні роки.

Для російської сторони наслідки трансцендували оперативний рівень: за два тижні по завершенні операції оголошена часткова мобілізація, що є прямим визнанням недостатності наявних сил для утримання лінії зіткнення.

Класика чи революція в теорії? Обидва варіанти

За формою Харківська операція – класика воєнної науки. Сковування противника на одному напрямку, зосередження на іншому, прорив, вихід на комунікації, розвиток успіху в глибину – це канон теорії глибокої операції у формулюваннях Тріандафіллова та Іссерсона. Це стратегія непрямих дій, яку колись описав Ліддел Гарт. Принципово нового у схемі немає.

За змістом – це вже зовсім інша війна. Класична теорія будувалась на матеріальній перевазі: щоб прорвати оборону, потрібно мати більше гармат, танків, людей. Харківська операція показала, що переважати можна не силами, а обізнаністю й темпом.

Змінилась і сама формула успіху:

Замість «вогонь – прорив – маневр» спрацювала формула «розвідка – просочування – колапс управління»

Змінився й об'єкт впливу: метою було не фізичне знищення угруповання, а руйнування його здатності ухвалювати рішення. У військовій теорії це називають оперативним паралічем, і Харківська операція є практично хрестоматійним прикладом такого феномену.

Військова наука повинна формалізувати те, що називається нематеріальною перевагою

Постає конкретне завдання перед військовою наукою: наявна система розрахунку співвідношення сил і засобів вже недостатня. Необхідно розробити формалізований апарат для розрахунку інформаційної переваги. Результати операції доводять, що така перевага здатна компенсувати триразовий дефіцит звичайних військових сил.

Допоки цей параметр не буде введено в нормативні документи, планування спиратиметься на командирську інтуїцію, а не на точний розрахунок. А для армії, яка воює в епоху точної науки, це недопустимо.

Важлива застереження: не універсальний рецепт

Харківська операція – це не золотий ключик, що відкриває будь-які двері. Вона відбулася у вузькому вікні можливостей:

• До насичення поля бою безпілотними розвідниками й камікадзе
• До суцільних мінних полів у глибині
• До повної ешелонованої оборони противника з глибокими резервами

Спроба відтворити ту саму логіку через рік, у зовсім інших умовах, успіху не дала. Оперативне мистецтво не є набором прийомів – воно є функцією конкретного співвідношення умов. Ті, хто копіює прийом, програють; виграють ті, хто аналізує умови й адаптується до них.

П'ять висновків для військової науки й практики

Перший висновок. Успіх забезпечила не перевага в силах, а синергія трьох чинників: помилкова оцінка противником стану Сил оборони, абсолютна прозорість його оборони для нашої розвідки й збереження таємності власного задуму. Вилучити будь-який з трьох – і операції б не було.

Другий висновок. Головним прорахунком противника була не тактична помилка, а системна вада: жорстка вертикаль управління, нездатна реагувати швидше за темп подій, у комбінації з розірваним підпорядкуванням на стиках. Це вада конструкції системи, а не окремих виконавців, тому вона легко відтворюється в подібних структурах.

Третій висновок. Україна вперше застосувала просочування меншими силами на оперативну глибину як основну, а не допоміжну форму дій. Це підтвердило спроможність до децентралізованого управління через ухвалення рішень на рівні тактичних груп без чекання вказівок з верху. Для армії, що виходила з пострадянської традиції централізованого командування, це була культурна революція, складніша за будь-яке переозброєння.

Четвертий висновок. Операція змістила акцент військової теорії з матеріальних показників на нематеріальні: швидкість циклу ухвалення рішення й якість обізнаності стали вимірними факторами бойової ефективності. Військова наука зобов'язана перевести їх з публіцистичних метафор у розряд точних розрахункових параметрів.

П'ятий висновок. Вересень 2022-го дав науці відповідь на питання: чи можна перемагати російську армію оперативними методами? Так, можна. Але постало нове, набагато складніше питання: за яких умов це можна робити систематично й закономірно, а не лише одного разу в історичному вікні можливостей? Саме над цим питанням повинна працювати військова наука наступних років.