155-мм далекобійні снаряди: тактика, ризики й справжні потреби армії

Сучасні виклики артилерійської тактики

Умови ведення бойових дій докорінно змінилися за останні роки. Розвиток безпілотних літальних апаратів змушує артилерійські розраховуватися на нову реальність: їм потрібно відсуватися далі від переднього краю, розосереджуватися й скорочувати час вогневих позицій. Це не просто трактування теорії — це практична необхідність, яка диктується умовами сучасного поля бою.

Попри революцію дронів в артилерії, повністю замінити традиційну гарматну стрільбу неможливо. Найефективнішим виявляється синергія: безпілотник локалізує ціль, передає координати, артилерія завдає ураження, а БпЛА потім оцінює результат й корегує наступні постріли. Це поєднання дає найліпші результати на полі бою.

Артилерія залишається основою вогневої підтримки навіть у епоху дронів. Комбінація розвідувально-ударних можливостей створює найбільш ефективний вогневий комплекс.

Типи та характеристики 155-мм боєприпасів

Стандартні та середньодальні снаряди

Найпоширеніший M107 відноситься до стандартних 155-мм снарядів. Його маса становить близько 43,2 кг, корпус містить 6,6–7 кг вибухової речовини, а радіус дії досягає приблизно 18 км. Це перевірений часом боєприпас, відносно дешевий і надійний.

Новіші модифікації — M795, L15, DM121 та LU 211 — мають більшу вибухову навантаженість або покращені характеристики фрагментації. Залежно від типу й артилерійської системи, їхня дальність коливається в межах 22–40 км. Ці снаряди становлять проміжну ланку між короткодальними й далекобійними боєприпасами.

Далекобійні ERFB та активно-реактивні варіанти

ERFB-снаряди (Enhanced Range Flat Trajectory) використовують поліпшену аеродинаміку для збільшення дальності. Версії з газогенератором Base Bleed можуть розширювати зону ураження приблизно до 30 км для стволів L39 і до 41 км для L52. Це істотний крок до далекобійності.

Вершина артилерійської еволюції — активно-реактивні снаряди з ракетним двигуном. Наприклад, XM1113 забезпечує заявлену дальність близько 40 км із гармат L39 та до 60 км зі стволів завдовжки 50 калібрів та більше. Однак такі боєприпаси мають вищу вартість і меншу частку вибухової речовини через вагу мотору.

Вартість та матеріальні витрати

Ціна одного постріла

У глобальних умовах дефіциту стандартний M107 коштує приблизно 2,5 тисячі євро, L15 — близько 3 тисяч євро. Далекобійні снаряди обходяться у 5,5 тисячі євро за одиницю. У США на момент 2026 року M795 закуповували приблизно за 1730 доларів, M1128 із донним газогенератором — за 4550 доларів, а активно-реактивний XM1113 — за 10 240 доларів.

Витрати на метальні заряди

Окремою проблемою лишається дефіцит порохів і метальних зарядів. Для типового пострілу M107 потрібно близько 6–6,5 кг пороху. Снаряди дальністю 30 км потребують вже 13 кг, а далекобійні ERFB та ERFB-BB — близько 17 кг. Далекобійний постріл потребує у 2,5–3 рази більше метального заряду, ніж короткодальний. Це означає пропорційне зростання матеріальних витрат.

Виробничі можливості та світовий попит

Станом на 2024 рік лише близько 50% найбільших виробників 155-мм боєприпасів пропонували снаряди типу ERFB. Ситуація поступово змінюється. Rheinmetall у 2026 році оголосила про плани збільшити випуск артилерійських снарядів у межах групи до 1,1 млн одиниць на рік до 2027 року. Проте концерн планує поставити Україні лише близько 100 тисяч далекобійних снарядів річно.

Річний запит України становить 1,2 млн боєприпасів цього класу. Czechoslovak Group повідомила, що до кінця 2026 року далекобійні боєприпаси мають складати близько 60% їхнього виробництва 155-мм снарядів. Світовий попит явно зміщується на користь артилерійських боєприпасів збільшеної та великої дальності.

Позиція Міноборони та військові рекомендації

Офіційна стратегія закупівель

Колишній міністр оборони висловлював намір скоротити закупівлі короткодальних снарядів й перенаправити ресурси партнерів на далекобійні боєприпаси. Чиновники обґрунтовували це прагненням переходу на більш ефективні системи. Вказували, що якщо на фронті дефіцит коротких снарядів, морально важко наказувати припинити їхні закупівлі.

У червні представники виробничих структур оголосили про припинення замовлень M107 та фокусування на далекобійних варіантах типу ERFB. Однак Міноборона заявила про продовження виконання контрактів на поставку снарядів дальністю до 30 км у відповідності до оборонних потреб, визначених Генеральним штабом.

Позиція артилеристів на лінії фронту

Опитування військовослужбовців артилерійських підрозділів виявило консенсус щодо критичної потреби в далекобійних боєприпасах. Розширення радіусу дії дронів примушує гармати відводити позиції далі. Один артилерист зазначив: «Потреба критична. Невдовзі робота з M107 може стати неможливою через розширення кілзони та збільшення дронів».

Командири підрозділів вказували, що далекобійні боєприпаси дозволяють уражати тилові цілі противника — артилерію, пункти управління, місця запуску БпЛА, резерви й логістику — водночас розміщуючи власні гармати далі від його засобів розвідки й ураження.

Чи потрібна повна відмова від коротких та середніх снарядів?

Аргументи військових проти монополізації одного типу

Четверо з п'яти опитаних артилеристів розпочли своєрідну дискусію щодо доцільності повної відмови від боєприпасів малої та середньої дальності. Вони наголошували, що різні типи снарядів виконують різні завдання й не можна обмежитися одним класом.

Командир самохідного дивізіону 55-ї бригади пояснив: «Необхідності переходити виключно на далекобійні снаряди немає». Боєприпаси різної дальності мають свій спектр застосування. Короткодальні снаряди необхідні для дистанційного мінування, закриття підходів противника та обмеження руху його техніки.

Командир батареї «Гармаш» наголосив на потребі в сучасних боєприпасах всіх типів, їхній сумісності та стабільному забезпеченні. На його думку, акцент має бути не на повному переході на один тип, а на достатній кількості й різноманіттю.

Альтернативна позиція: переваги далекобійних снарядів

Один із військовослужбовців, проте, підтримав повний перехід на далекобійні боєприпаси. Його аргумент прозвучав логічно: «Далекобійним снарядом завжди можна вистрілити на меншу відстань, а звичайним на більшу — ні». Це міркування має сенс з точки зору гнучкості та універсальності.

Проблема нестачі боєприпасів

Майор «Наполеон», перший заступник командира дивізіону, відкрито наголосив на гострій нестачі снарядів. На його оцінку, для забезпечення постійного вогневого впливу підрозділ потребує 30 боєприпасів дальністю понад 30 км і 30 снарядів дальністю 18–22 км одночасно.

За класичними нормами на кожну ціль потрібно 8–12 боєприпасів при стрільбі на ураження. Для придушувального вогню достатньо 5–6 снарядів. У умовах дефіциту боєкомплекту артилерія змушена обирати придушувальний режим, а не повне знищення цілей.

Для постійного вогневого впливу необхідний змішаний боєкомплект із далекобійних снарядів і середньодальних боєприпасів. Моноспеціалізація на одному типі створить вразливість й обмежить гнучкість.

Сумісність та проблема зношування артилерійських стволів

Обмеження за типами гармат

Не всі артилерійські системи здатні використовувати далекобійні снаряди. M777, FH70, сучасні версії M109 та AS90 зі 39-каліберними стволами можуть застосовувати далекобійні боєприпаси максимум на 30 км. Системи зі стволами завдовжки 52 калібри здатні до більш потужних зарядів і ведення вогню на 40 км й далі.

Окремі боєприпаси мають обмеження щодо застосування з довшими стволами — це є питанням конструктивної сумісності й безпеки.

Ускорене зношування та ремонтні виклики

Використання потужніших метальних зарядів для досягнення більшої дальності мають непрямі негативні наслідки. Більша потужність заряду означає швидший знос артилерійського ствола, що вимагає частішого перестволення й оперативного ремонту артсистем.

На сьогодні ремонтна інфраструктура перевантажена великими обсягами робіт. До того ж виникають проблеми з наявністю запасних частин. Розширення використання далекобійних боєприпасів потребує одночасного розвитку ремонту, постачання компонентів і виробництва артилерійських стволів.

Роль артилерії менших калібрів (105 та 122 мм)

Усі опитані військові виступили за збереження та розвиток артилерії менших калібрів. Їхні переваги залишаються незаперечними: мобільність, компактність, швидкість розгортання, висока скорострільність та можливість працювати ближче до переднього краю.

105-мм гармати отримали позитивну оцінку як заміна мінометів на рівні батальйонів. Один артилерист назвав цей калібр «дуже хорошим»: влучним, із невеликим розсіюванням, ідеальним для завдань на передньому краю й у глибині батальйонної зони відповідальності.

Рекомендована схема розподілу: 155-мм системи L52 для протидії планованим цілям у тилу противника, L39 для підтримки піхоти й ураження середньодальних цілей, а калібри 105 та 122 мм для безпосередньої піхотної підтримки й протидії інфільтрації.

Практичні висновки та шлях вперед

Потреба України в далекобійних боєприпасах очевидна й зростає через об'єктивні змінення на полі бою. Розширення дронової «кілзони» й нові тактичні вимоги диктують переорієнтацію артилерійського потенціалу. Однак гарячі голови неправі в намаганні повністю відмовитися від снарядів малої та середньої дальності.

Військові очевидно тяжіють до збалансованого підходу: достатня кількість современних далекобійних боєприпасів, але з обов'язковим утриманням змішаного боєкомплекту. Це дозволить артилерії виконувати весь спектр завдань — від підтримки піхоти до ураження глибоких тилових цілей.

Крім того, збільшення частки далекобійних снарядів потребує паралельного розвитку: вдосконалення ремонтної бази, постачання запасних частин, розширення виробництва артилерійських стволів та вирішення проблеми дефіциту метальних зарядів. Це комплексна задача, яка не розв'язується простою переорієнтацією закупівельних контрактів.